76 ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ .. Фінансовий менеджмент. Шпаргалка. Читати онлайн.

Фінансове планування - підсистем-ма внутрішньофірмовогопланування. Об'єктивним ти фінансового планування:

1) фінансові ресурси - це грошові до-ходи і надходження, що знаходяться в распоря-жении комерційної організації і призначе-значення для здійснення витрат по розширеному відтворенню, економі-зації стимулювання, виконання обя-зательств перед державою, фінансу-ванию інших витрат;

2) фінансові відносини - грошові відносини, що виникають в процесі роз-програвання відтворення;

3) вартісні пропорції - пропорції, які формуються при розподілі фінансових ресурсів. Дані пропорції повинні бути економічно обгрунтованими, оскільки впливають на ефективність діяль-ності комерційної організації;

4) фінансовий план підприємства - до-кумент, що відображає обсяг надходження і витрачання грошових коштів, фіксую-щий баланс доходів і напрямків витрат підприємства, включаючи платежі в бюджет на планований період.

Основні завдання фінансового плану-вання - забезпечення фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної, фінан-вий діяльності підприємства; визначення пу-тей ефективного вкладення капіталу, оцінка ступеня раціонального його використання; ви-явище внутрішньогосподарських резервів увели-чення прибутку; встановлення раціональних фі-нансових відносин з бюджетом, банками, контрагентами; дотримання інтересів інвестор-рів; контроль за фінансовим станом підпри-ємства.

Значення фінансового планування полягає в тому, що воно втілює виробок-лені стратегічні цілі у форму конкретних фінансових показників; забезпечує фінан-совимі ресурсами закладені в виробниц-ному плані економічні пропорції раз-витку; надає можливість визначити життєздатність (ефективність) проекту підприємства в умовах конкуренції; служить ба-зою для оцінки інвестиційної привабливо-сті для інвесторів.

Основними завданнями фінансового прог-нозірованія є виявлення об'єктив-но створених тенденцій господарювання; аналіз потенціалу фірми; виявлення альтер-Натів розвитку; визначення проблем, вимагаю-щих рішення в прогнозний період.

В умовах мінливого зовнішнього середовища фінансове прогнозування може бути све-дено до розрахунку вариабельного значення прибутку в залежності від мінливих значень ряду па-раметров, таких як обсяг виробництва, склад і структура витрат за різними напрямками діяльності господарюючого суб'єкта та ін.

Фінансове планування на підприємст-ні включає три основні підсистеми: перспективне фінансове планування, ті-кущее фінансове планування, оперативне фінансове планування.

Стратегічне фінансове планірова-ня визначає найважливіші показники, пропор-ції і темпи розширеного відтворення, є головною формою реалізації цілей підприємства. Охоплює період 3-5 років. Період від 1 року до 3 років носить умовний харак-тер, так як залежить від економічної стабільність-ності та можливості прогнозування обсягів фінансових ресурсів і напрямків їх викорис-тання. В рамках стратегічного планірова-ня визначаються довгострокові орієнтири раз-витку і цілі підприємства, довгостроковий курс дій по досягненню мети і розподілу ресурсів. Ведеться пошук альтернативних варіан-тів, здійснюється вибір кращого, і на його ос-нове будується стратегія підприємства.

Довгострокове фінансове планірова-ня є плануванням «осуществле-ня». Охоплює період 1-2 року. Основи-ється на розробленої фінансової стратегії і фінансової політики по окремим аспектам фінансової діяльності. Даний вид фінан-сового планування полягає в роз-ке конкретних видів поточних фінансових планів, які дають можливість підпри-тію визначити на майбутній період усі ис

гасити розташоване поблизу фінансування її розвитку, сформи-ровать структуру її доходів і витрат, забезпе-чити її постійну платоспроможність, а також визначити структуру її активів і капіталу підприємства на кінець планованого періоду.

Результатом поточного фінансового пла-вання є розробка трьох основних документів: плану руху грошових коштів; плану звіту про прибутки і збитки; плану бухгал-терського балансу.

Основною метою побудови цих до- ментів є оцінка фінансового поло-ження підприємства на кінець планованого пе-ріод. Поточний фінансовий план складається на період, рівний 1 року. Це пояснюється тим, що за 1 рік в основному вирівнюються сезон-ні коливання кон'юнктури ринку. Річний фі-нансових план розбивають поквартально або по-місячно, оскільки протягом року потреба в грошових коштах може змінюватися і в ка-ком-то кварталі (місяці) може виявитися не-достаток фінансових ресурсів.

Короткострокове (оперативне) фінан-совое планування доповнює долгосроч-ве, воно необхідне з метою контролю за поступ-ленням фактичної виручки на розрахунковий рахунок та витрачанням готівки фінансових ресур-сов. Фінансове планування включає спів-дання і виконання платіжного календаря, касового плану і розрахунок потреби в коротко-строковому кредиті.

Фінансова стратегія являє собою визначення довгострокових цілей фінансової діяльності фірми і вибір найбільш ефек-тивних способів і шляхів їх досягнення. Фінан-совая стратегія охоплює такі питан-си: визначення джерел довгострокового фінансування; формування структури і витрат капіталу; вибір способів нарощуванн-ня довгострокового капіталу.

Етапи розробки фінансової стратегії.

1. Визначення періоду реалізації стратегії. Тривалість цього періоду залежить в першу чергу від тривало-сті періоду формування загальної стратегії розвитку фірми.

2. Аналіз факторів зовнішнього фінансового середовища фірми. На тривалість періоду реалізації стратегії впливають фактори, такі як динаміка макроекономічних процес-сов; зміни, що відбуваються на фінансовому ринку; галузева приналежність і специфіка виробничої діяльності фірми.

3. Формування стратегічних цілей фінансової діяльності. Головне завдання цього етапу якого є максимізація ринкової вартості фірми.

4. Розробка фінансової політики фір-ми. На основі фінансової стратегії визначаються-ється фінансова політика фірми по конкретних напрямках фінансової діяльності: податкової амортизації-говой, амортизаційної, дивідендної, емісійному-ної і т.п.

5. Розробка системи заходів щодо забезпечення реалізації фінансової стратегії. В результаті розробки системи заходів, що забезпечують реалізацію фінансової стратегії, на фірмі формуються "центри відповідальності», визначаються пра-ва, обов'язки і заходи відповідальності їх ру-рівників за результати реалізації фінансової стратегії фірми.

6. Оцінка розробленої фінансової стратегії. Це заключний етап розроб-лення фінансової стратегії фірми. Оцінка еф-бництва розробленої стратегії припускає-лага аналіз:

1) відповідності розробленої фінансової стратегії загальній стратегії фірми шляхом виявле-ня ступеня узгодженості цілей, направ-лений і етапів реалізації цих стратегій;

2) узгодженості фінансової стратегії фір-ми з прогнозованими змінами у зовнішньому підприємницькому середовищі;

3) можливості бути реалізованим розробленої фінансової стратегії, тобто розглядаються можливо-сти фірми у формуванні власних і залучення зовнішніх фінансових ресурсів. Така оцінка може бути заснована на прог-нозний розрахунках різних фінансових поки-ників.

Існують різні класифікації прог-нозний-аналітичних методів. Найбільш роз-ространеніе є наступна классифи-кація.

1. Неформалізовані методи. Вони ос-Нова на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не за допомогою строгих аналітичних залежностей (методи експертних оцінок, сценаріїв, психологічні, морфолого-ня, методи порівняння, побудови систем показників, побудови систем аналітичних таблиць і т.п. ). Застосування цих методів харак-теризують певним суб'єктивізмом, по-кільки велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

2. Формалізовані методи. В їх осно-ве лежать строгі формалізовані аналити-етичні залежності. Відомі десятки цих ме-тодов; їх можна умовно розбити на групи:

1) елементарні методи факторного ана-лізу: методи ланцюгових підстановок, ари-метичних різниць, виділення ізольований-ного впливу факторів, відсоткових чисел, простих і складних відсотків, балансовий, диференційний, логарифмічний, ін-тегральний методи. В рамках фінансового менеджменту ці методи використовуються головним чином для оцінки і прогнозування-вання фінансового стану підприємства;

2) традиційні методи економічної статистики: методи середніх і відносних величин, групування, графічний, ін-дексний, елементарні методи обробки рядів динаміки. Ці методи широко викорис-ся у фінансовому менеджменті;

3) математико-статистичні методи вивчення зв'язків: кореляційний аналіз, регресійний аналіз, дисперсійний аналіз, сучасний факторний аналіз і ін .;

4) методи економічної кібернетики і оптимального програмування: методи системного аналізу, методи машинної імітації, лінійне програмування та ін. В даний час значення цих методів у фінансовому менеджменті щодо невисоко; разом з тим все більше розпрощався-поранення отримують методи машинної іміта-ції (зокрема, для розробки і вибору різних варіантів дій в рамках оптико-мізації інвестиційної політики);

5) економетричні методи: матричні методи, гармонічний аналіз, спектральний аналіз, методи теорії виробничих функцій, методи теорії міжгалузевого балансу;

6) методи дослідження операцій і теорії прийняття рішень: методи теорії графів, метод дерев, методи Байєса-ського аналізу, теорія ігор, теорія масового обслуговування, методи мережевого планірова-ня і управління. Поряд з економетріче-ськими ці методи не отримали широкого рас-рення в управлінні фінансами. Комплексне використання даних методів для вирішення поточних і перспективних завдань може істотно підвищити ефективність фінансового менеджменту.

Широко поширеним методом фінан-сового прогнозування є метод про- порційно залежностей показате-лей. Основу цього методу складає теза про те, що можна ідентифікувати якийсь по-казник, який є найбільш важливим з по-зиції характеристики діяльності компанії, який завдяки такій властивості може бути використаний як базовий для визначення прог-нозний значень інших показників в тому сенсі, що вони «прив'язуються» до базового показника за допомогою найпростіших пропор-нальних залежностей.

Послідовність процедур даного методу.

1. Ідентифікується базовий показник В (наприклад, виручка від реалізації).

2. Визначаються похідні показники, прогнозування яких становить інтерес для менеджера (зокрема, до них можуть відно-ситься показники бухгалтерської звітності в тій чи іншій номенклатурі статей, оскільки саме звітність являє собою форма-лізованних модель, що дає досить об'єктивним тивное уявлення про економічний потен-циал компанії).

3. Для кожного похідного показника Р встановлюється вид його залежності від базо-вого показника: Р = f (В). Найчастіше зависи-ність може встановлюватися одним з двох способів:

1) значення f встановлюється у відсотках до В (наприклад, на основі експертних оцінок);

2) найпростіша регрессионная залежність (лінійна) Р від В виявляється шляхом вивчення динаміки даних.

4. При розробці прогнозної звітності з-представляється прогнозний варіант звіту про приб-лях і збитки, оскільки в цьому випадку розраховувати лі-ється прибуток, що є одним з вихідних показників для розроблюваного балансу.

5. При прогнозуванні балансу розраховувати лі-вают очікувані значення його активних статей. Що стосується пасивних статей, то робота з ними завершується за допомогою методу балансової ув'язки показників; адже найчастіше виявлено-ється потреба в зовнішніх джерелах фінан-нансування.

6. Власне прогнозування осуществля-ється в ході імітаційного моделювання, ко-ли при розрахунках варіюються темпи зміни базового показника і незалежних факторів, а його результатом є побудова неяк-ких варіантів прогнозної звітності. Вибір найкращого з них (і використання в далекій-шем в якості орієнтира) робиться вже з по-міццю неформалізованих критеріїв.

Даний метод заснований на припущень-ванні, що:

1) значення більшості статей балансу і від-подружжя про прибутки і збитки змінюються прямо пропорційно обсягу реалізації;

2) сформовані в компанії рівні пропорції-нально мінливих балансових статей та со-відносини між ними оптимальні.

Основоположним принципом ведення бух-ського обліку є оцінка об'єктів обліку за собівартістю. В умовах інфляції подібні оцінки можуть значно відрізняти-ся від поточних ринкових оцінок. Тому з пози-ції відповідності вартісної оцінки активів підприємства їх ринковою ціною бухгалтерська звітність недостовірна, що ускладнює рабо-ту фінансового менеджера. Інфляція по-різному впливає на об'єкти обліку.

Монетарні активи (зобов'язання) - це облікові об'єкти, які або перебувають в формі грошей, або будуть оплачені або отри-ни у вигляді обумовленої незмінною суми грошей. Такі об'єкти в силу своєї природи отража-ються в обліку і звітності в поточній грошовій оцінці і не вимагають переоцінки виходячи з довго-строкового зміни купівельної спроможності грошової одиниці. До них належать грошові кошти в касі та на розрахунковому рахунку, депозит-ти, фінансові вкладення, розрахунки з дебітора-ми і кредиторами.

Немонетарні активи (зобов'язання) - це облікові об'єкти, реальна грошова оціню-ка яких змінюється з плином часу і з-трансформаційних змін цін. В силу своєї природи ці об'єкти повинні періодично переоцінити-Нива. До них відносяться основні засоби, нематеріальні активи, виробничі за-паси, зобов'язання перед контрагентами, ко-торие повинні бути погашені в подальшому пре-доставлення певного роду товарів чи послуг і т.п.

Основні засоби в найбільшою мірою схильні до впливу інфляції. Спотворюється дійсність балансових оцінок. Тому не-обходимо проводити періодичну пе-реоценку основних засобів. Також необ-обхідно в міру можливості використовувати прискорену амортизацію.

Виробничі запаси. Згідно п. 6 ст. 254 НК РФ розмір матеріальних витрат при списанні у виробництво сировини і ма-лов визначається наступними методами: ме-тодом оцінки за собівартістю одиниці запа-сов; методом оцінки по середній собівартості; методом оцінки за собівартістю перших за часом придбань (ФІФО); методом оціню-ки за собівартістю останніх за часом при-надбань (ЛІФО). Метод ФІФО дає більш при-влекательную картину для інвесторів, підвищуючи показники рентабельності. Метод ЛІФО кращий в умовах інфляції, по-кільки у підприємства залишається фактично біль-ше коштів після сплати податку на прибуток.

Дебіторська заборгованість. На Заході широко використовується система знижок. Переді-дання знижок перешкоджає впливу інфля-ції на знецінення дебіторської заборгова-ності. Швидке надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок дозволяє по-лучити додатковий дохід від їх багато-кратного реінвестування.

Примусові платежі, покладені на підприємства державою як носієм вер-ної влади у вигляді плати за державні послуги, є суттєвою частиною їх рас-ходів. Вплив податків на діяльність підприємства в кінцевому підсумку зводиться до изме-рівняно економічної ефективності роботи підприємства.

Податок - це обов'язковий, індивідуально-безоплатний платіж, що стягується з органі-зацій і фізичних осіб у формі відчуження належних їм на праві власності, хо-ського відання або оперативного управ-ління коштів, з метою фінансового забезпечення діяльності держави і (або) муніципальних утворень.

Збір - це обов'язковий внесок, що стягується з організацій і фізичних осіб, сплата якого є однією з умов здійснення в інте-сах платників зборів державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та посадові особи-ними особами юридично законних дій, включаючи надання певних прав або видачу дозволів (ліцензій).

Предмет податкового менеджменту - на-Лігво політика, яка визначає рівень податкової де-оподаткування, і її практична реалізація.

Об'єкт податкового менеджменту - хо-дарства суб'єкти (платники податків).

Інформаційна база податкового ме-менеджменті формується в системі фінан-сового, податкового та управлінського обліку.

Елементи податкового менеджменту - податкове планування, включаючи міжна-рідне; експертиза податкових схем; податковий консалтинг; податкове право, включаючи захист інтересів в податкових органах і арбітражному суді.

Інструменти податкового менеджменту:

1) стратегічні - моніторинг проектних пакетів нормативних актів, оцінка государ-ственной податкової політики та прогноз на цій основі можливого розвитку подій; огляд і прогноз звичаїв ділового обороту і судової практики; розробка облікової по-літики з урахуванням чинного законодавець-ства, внутрішньо фірмового стратегічного менеджменту і податкових наслідків її реалізації; облік податкових зобов'язань при розробці контрактних схем і многово-ріантность схем управління фінансовими та інформаційними (документообігом) потоками; оцінка ризиків за різними прог-Рамі дій і податкових зобов'язань при настанні форс-мажорних йдуть-нізацією, прогноз ефективності применяе-мих заходів;

2) оперативні - щотижневий моніторинг нормативних актів і коментарів спеціа-листів; розробка мережевого графіка вико-нання податкових, фінансових та інших орга-нізацією з урахуванням встановленого податкового календаря та контроль за його виконанням; ре-гулярний податковий аналіз і оцінка ефек-тивності податкового менеджменту.

У літературі зустрічаються різні мето-дики визначення податкового навантаження на госпо-ствующие суб'єкти. Деякі методики оцінки податкового тягаря.

1. Важкість податкового тягаря оцінюється відношенням всіх сплачуваних податків до виручу-ке від реалізації, включаючи виручку від іншої реалізації (у відсотках). Цей показник ви-являє частку податків у виручці від реалізації.

2. Кожна група податків в залежності від ис-точніка, за рахунок якого вона сплачується, має свій критерій тяжкості податкового тягаря. Подат-говое тягар розраховується за формулами:

де В - виручка від реалізації (собівартість + прибуток);

Ср - витрати на виробництво реалізований-ної продукції без урахування податків;

Пф - фактичний прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства за вирахуванням податків, що сплачуються за рахунок неї.

3. Податковий тягар можна визначати як частку віддається державі доданої вартості, створеної на окремому підприємстві. Податок порівнюється з джерелом сплати. Цей показу-тель дозволяє «усереднити» оцінку податкової на-Грузьке для різних типів виробництва.

4. У даній методиці пропонується розрізняти абсолютну і відносну податкове навантаження.

Абсолютна податкове навантаження - це податки і страхові внески, що підлягають пере-чисельності в бюджет і в позабюджетні фонди. Відносна податкове навантаження - це.

відношення абсолютної податкового навантаження до новоствореної вартості, тобто частка податків і страхових внесків, включаючи недоїмку, у новоствореній вартості.

Джерелом сплати податкових платежів, як і в попередніх методиках, визнається до-додану вартість. Додана вартість - вартість товарів і послуг за вирахуванням проміжного споживання, тобто за вирахуванням споживання заради подальшого виробництва. На рівні окремої організації знову створений-ву вартість пропонується обчислити дотримуюся-щим чином:

ВСС = В - МОЗ - А + ВД - ВР або ВСС = ВІД + СО + П + НП,

де ВСС - новостворена вартість;

В - виручка від реалізації товарів, продук-ції, робіт, послуг; МОЗ - матеріальні витрати; А - амортизація; ВД - позареалізаційні доходи; ВР - позареалізаційні витрати (без вчених-та податкових платежів); ВІД - оплата праці;

СО - відрахування на соціальні потреби; П - прибуток підприємства; НП - податкові платежі. Відносна податкове навантаження (ДН) визначається за такою формулою:

Управління витратами і результатами - складова частина фінансового менеджменту. Основними концепціями управління витрата-ми є:

1) концепція витратоутворюючих факто-рів. В основу концепції покладено функцио-нальні (операційні) і структурні витратоутворюючих чинники. Функціональних-ні (операційні) фактори пов'язані зі спо-можності компанії успішно функціонувати (всі види внутрішніх ресурсів (потужно-стей) і ефективність їх використання, а так-же залученість робочої сили в процес по-постійного удосконалення, комплексне управління якістю і т. п.). Структурниие фак-тори - масштаб діяльності та обсяг інвести-цій, горизонтальна і вертикальна Інтегра-ція і т.п. При деяких припущеннях можливе визначення впливу на за-трати кожного такого фактора;

2) концепція доданої вартості. В рамках даної концепції складові за-трат розглядаються на всіх стадіях добав-лення вартості, починаючи з закупівель сировини і матеріалів і закінчуючи реалізацією соб-ственной продукції, робіт і послуг. Ключовим моментом такого підходу є максі-мизация різниці (доданої вар-мости) між закупівлями і реалізацією;

3) концепція ланцюжка цінностей виходить з необхідності виходу за межі фірми для ефективного управління витратами і пере-носить акцент в аналізі витрат на процеси, що відбуваються за межами фірми. Управ-ня витратами на основі доданої вар-мости, з одного боку, починається надто пізно і не дозволяє використовувати в своїх інтересах зв'язку з постачальниками, так як багато управлінські рішення можуть бути зведені нанівець через їх неузгодженості з ланцюжком цінностей постачальників; з іншого боку, закінчується занадто рано і упус-кає всі можливості використання зв'язків з клієнтами, так як для успішного позиції-вання на ринку необхідно враховувати не тільки власні витрати, а й витрати споживача після покупки товару або напів-чення послуги;

4) концепція альтернативності витрат, або витрат втрачених можливостей, осно-ють на те, що будь-яка фінансова ре-шення приймається в результаті порівняння альтернативних витрат, а практична реа-лізація всякого управлінського рішення в цьому випадку пов'язана з відмовою від якогось альтернативного варіанту ;

5) концепція трансакційних витрат. Відмінною рисою концепції є той факт, що в будь-якій економіці є два види витрат: виробничі (опера-ційних) і трансакційні. Трансакційні-ні витрати включають витрати збору і переробки інформації, проведення переговорів і прийняття рішень, контролю за дотриманням контрактів і примусу до їх виконання.

Криза - крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (технологічне-тії), що загрожує її стійкості в навколишньому середовищі.

Симптоми кризи - початкові, зовнішні прояви кризових явищ, кото-які не завжди характеризують справжні причини кризи, але за якими ці причини можна уста-новить.

Антикризове управління покликане вирішувати такі групи проблем.

Перша група включає проблеми розпізнавання-вання передкризових ситуацій.

Друга група проблем антикризового управління пов'язана з ключовими сферами життє-діяльності організації. Це перш за все методологічні проблеми її жізнедеятель-ності. У процесах їх вирішення формулюються місія і мета управління, визначаються шляхи, засоби і методи управління в умовах кри-зісной ситуації.

Третя група проблем - проблеми прогно-зирования криз і варіантів поведінки з-ціально-економічної системи в кризовому стані, проблеми пошуку необхідної інфор-мації і розробки управлінських рішень.

Четверта група проблем включає кон-фліктологію і селекцію персоналу, які завжди супроводжують кризові ситуації.

Суть антикризового управління Вира-жается в наступних положеннях: кризи мож-но передбачати, очікувати і викликати; кризи в певній мірі можна прискорювати, поперед-

рять, відсувати; до криз можна і необ-обхідно готуватися; кризи можна пом'якшувати; управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і спокуса-ства; кризові процеси можуть бути до визна-діленого межі керованими; управління процесами виходу з кризи здатне уско-рять ці процеси і мінімізувати їх послід-наслідком.

Властивості системи антикризового управ-ління - гнучкість і адаптивність, які найчастіше притаманні матричним системам управ-ня; схильність до посилення неформального управління, мотивація ентузіазму, терпіння, впевненості; диверсифікація управління, пошук найбільш прийнятних типологічних призна-ков ефективного управління в складних ситуа-ціях; зниження централізму для забезпечення своєчасного ситуаційного реагування на виникаючі проблеми; посилення інтеграційних-них процесів, що дозволяють концентрувати зусилля і більш ефективно використовувати потен-циал компетенції.

Особливості системи антикризового управління - мобільність і динамічність у використанні ресурсів проведенні зраді-ний, реалізації інноваційних програм; осу-ществление програмно-цільових підходів у технологіях розробки та реалізації управ-ленческих рішень; підвищена чутливість-ність до фактору часу в процесах управ-ня, здійснення своєчасних дій по динаміці ситуацій.

У процесі господарської діяльності багато підприємств (особливо великі) виступила-пают суб'єктами міжнародного ринку капі-тала. Основні аспекти міжнародного фінансового менеджменту.

1. Міжнародні джерела фінансу-вання. Основними способами отримання іноземних довгострокових інвестицій являють-ся пряме валютне інвестування, створення спільних підприємств, емісія евроакций і єврооблігацій, відкриття кредитної лінії, процентні і валютні свопи, опціони:

1) пряме валютне інвестування (Fo-reign Direct Investment) є одним з інструментів діяльності ТНК і подрузі-Мева повне фінансування іноземною компанією діяльності своєї філії за кордоном. При цьому можуть передаватися за кордон будь-які види активів, включаючи управ-ленческих персонал і ноу-хау;

2) створення спільних підприємств (Inter-national Joint Ventures) - більш реалістичний-ний спосіб отримання іноземних інвестицій. У кожній країні існує своє законодав-будівництві, яке регулює діяльність сов-місцевих підприємств;

3) емісія евроакций і єврооблігацій (Euro-equity and Eurobond Market) пред-вважає випуск цінних паперів з метою раз-ня їх серед іноземних інвесторів. Існують спеціальні міжнародні синдикати, що займаються організацією ви-пуску і розміщення подібних цінних паперів, страхуванням і видачею гарантій. У послід-ня роки Росія зробила певні кроки з метою виходу на євровалютні ринок; 4) валютні свопи Currency swaps) пред-являють собою обмінні операції націо-нальними валютами, що виконуються компанія-ми, що представляють різні країни. Для того щоб мінімізувати витрати по обслужи-ванию кредитів, компанії укладають між собою договір про валютний своп, тобто обміні довгостроковими кредитними зобов'язання-ми в одній валюті на рівні зобов'язання в іншій валюті.

2. Звітність в системі міжнародних джерел фінансової інформації. У лю-бій країні підготовка звітності в тій чи іншій мірі регулюється державою і (або) про-професійними громадськими організація-ми. В останні роки бухгалтери та фінансові менеджери багатьох вітчизняних підприємств зіткнулися з необхідністю готувати звіт-ність в форматах, доступних для розуміння на Заході. Ця проблема обговорюється у нашій стра-ні с різним ступенем інтенсивності з кінця 1980-х рр. і пов'язана в основному з появою спільних підприємств. Проблема підготов-ки звітності, доступною для розуміння за кордоном, природно, не є уні-кальной, властивої тільки Росії, це міжнародна проблема. Останнім ча-ма робота по зближенню російської та міжнарод-рідний систем бухгалтерського обліку значно интенсифицировалась.

Банкрутом вважається підприємство, якщо не-платежі його спостерігаються протягом 3 ме-сяців і більш. Перед оцінкою підприємства на ступінь банкрутства аналізується структура балансу цього підприємства, яка оцінюючи-ється за двома фінансовими показниками.

1. Коефіцієнт покриття балансу (харак-теризують ліквідність) розраховується як ставлення-ня оборотних активів до короткострокових обязатель ствам. Оптимальне значення становить 2.

2. Коефіцієнт забезпеченості чистим оборотним капіталом оборотних активів.

розраховується як відношення чистого оборот-ного капіталу до загальної суми оборотних коштів. Оптимальне значення дорівнює 0,1 (10%).

Якщо обидва коефіцієнта дотримуються, то структура балансу вважається задовільний-ної, в цій ситуації необхідно розрахувати.

коефіцієнт можливої ​​втрати платежі-здатності на найближчі 3 місяці.

Якщо коефіцієнт менше 1, то підприємство може втратити свою платоспроможність, і якщо він більше 1, то підприємство збереже свою платоспроможність.

Якщо обидва коефіцієнта або один з них не дотримуються, то структура вважається Незадов-Ворен, і в цій ситуації розраховується.

коефіцієнт можливого відновлення процесів-ня платоспроможності на найближчі 6 місяців. Якщо він менше 1, то платежесп-ність нічого очікувати відновлено, а якщо біль-ше 1, то вона відновиться.

Коефіцієнт платоспроможності визна-виділяється за формулою:

де До пкг і К Пнг - коефіцієнт покриття на кінець і початок року;

У - період відновлення платоспроможності, рівним 6 місяців, або період втрати платоспроможності, що дорівнює 3 місяцям; Т - тривалість звітного періоду, що дорівнює 12 місяців;

2 - нормативне значення коефіцієнта покриття.

У зарубіжній практиці при прогнозуванні ймовірності використовується формула (модель) Альтмана. Вона називається визначенням Z-рахун-та. Для її визначення потрібно розрахувати п'ять коефіцієнтів:

1) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними активами (К1);

2) рентабельність активів 1 (розраховується за допомогою нерозподіленого прибутку) (К2);

3) рентабельність активів (розраховується за допомогою прибутку від реалізації) (КЗ);

4) частка статутного капіталу в позиковому капіталі (К 4);

5) коефіцієнт оборотності активів (К [5]).

Всі названі коефіцієнти повинні бути.

помножені на вагомі значення Z-рахунку: К? 1,2 + К2? 1,4 + КЗ? 3,3 + КЧ? 0,6 + К5? 1. Імовірність банкрутства оцінюється дотримуюся-щим чином при таких значеннях Z-рахунку: 1,8 і менше - ймовірність банкрутства дуже висока; 1,9-2,7 - ймовірність банкрутства середня; 2,8-2,9 - ймовірність банкрутства до-допустимих; 3 і більше - ймовірність банкрутства низька.

Невід'ємною частиною успіху сучасних умов господарювання є зміна структури компанії. Існує безліч різних мотивів, які спонукають компанію робити кроки, що ведуть до зміни її структури. В основі завжди лежить прагнення збільшити добробут акціонерів.

Джерела створення вартості.

1. Дохід від збільшення ефективності роботи. Дуже часто за рахунок злиття компаній можна досягти операційної економії. Устра-вується дублювання функцій різних робіт-ників, об'єднуються такі види діяльності, як маркетинг, облік, постачання. Щоб уникнути дублювання зусиль на будь-якої території, можна скоротити витрати на збут продукції. Крім операційної економії, злиття мо-же стати причиною отримання економії за рахунок масштабу. Остання спостерігається тоді, коли при збільшенні обсягу виробництва середні витрати знижуються.

2. Підвищення якості управління. Ні-які компанії мають неефективний аппа-рат управління, в результаті чого вони отримують менше високий прибуток, ніж могли б. Якщо ре-структуризація дозволить підвищити якість управління, то це саме по собі досить вага-кий аргумент на її користь.

3. Інформаційний ефект. Вартість в ході реструктуризації може створюватися по-засобом передачі нової інформації. Тут мається на увазі асиметрична інформація, ко-торою мають керівництво (або покупець) компанії і фондовий ринок, на якому обра-щаются акції компанії. Якщо припустити, що акції недооцінюються, то оголошення про злиття може викликати позитивне зрушення, тобто зростання вартості акцій компанії.

4. Перехід вигоди. Причиною Зміни добробуту акціонерів может буті переда-ча компанією своих актівів власникам без зо-зательств и навпаки. Если, например, злиттів зменшує відносну мінлівість грошово-них потоків компании, то ВЛАСНИКИ ее довгі-вих зобов'язань віграють від Підвищення ймовірності їх оплати. У підсумку за інших рав-них умовах зростає ринкова вартість їх зобов'язань. Навпаки, якщо компанія ліквідувати-дірует інвестиції в частину свого підприємства і розподіляє надходження серед акціонерів, вигода перейде від власників боргових орга-нізацією до акціонерів.

5. Вплив оподаткування. Мотивом багатьох злиттів є оподаткування. У разі пролонгації податкових платежів у компанії, що має значний обсяг на-накопичений заборгованості за податковими випла-там, сумнівні перспективи отримати в бу-дущем достатню для використання цієї відстрочки прибуток. При злитті такої компанії з більш прибутковою для першої з'являється шанс використовувати відстрочку більш ефективно.