НОУ ІНТУЇТ | лекція | Технічний рівень виробництва і економічна ефективність нових технічних рішень

Безперервне зростання і вдосконалення виробництва на базі сучасної техніки та прогресивних технологій призводять до помітного поліпшення техніко-економічних показників роботи промислових підприємств, стійкості їх функціонування на ринку, конкурентоспроможності та фінансової стабільності.

Стан, ефективність використання та перспективи розвитку технічної сторони виробництва виявляються шляхом аналізу наступних напрямків:

• технічного рівня виробництва;
• планів-прогнозів технічного розвитку підприємства на тривалу перспективу;
• економічної ефективності заходів науково-технічного прогресу;
• стану і використання діючих основних виробничих фондів (ОПФ) і виробничих потужностей;
• використання матеріальних ресурсів;
• організації виробництва, праці та управління;
• соціально-економічного та екологічного стану підприємства.

Аналіз проводиться за даними оперативного обліку та спеціальної статистичної та бухгалтерської звітності підприємства.

Для оцінки технічного рівня виробництва використовують ряд показників, які дозволяють встановити ступінь прогресивності і технічної новизни продукції, що випускається, визначити досягнення від впровадження нових технологічних процесів, їх механізації і автоматизації. Такими показниками прийнято вважати: питома вага нових видів продукції в загальному її випуску; показники, що характеризують конструкцію нових виробів, технічний рівень устаткування, механізацію виробництва, а також технологію і організацію виробництва.

Для загальної характеристики технічного рівня виробництва застосовують такі показники.

1. Рівень механізації виробництва (Км.п), який визначається як відношення обсягу механізованих робіт (Мм) до загального обсягу виконаних робіт (М): Км.п = Мм: М. (3.1)
2. Ступінь охоплення робітників механізованою працею на підприємстві (Км.р). Визначається як відношення числа основних виробничих робітників (ОПР), що виконують виробничі операції механізованим способом (Ро.м), до загальної кількості основних робочих (Ро): Км.р = Ро.м: Ро. (3.2)
3. Рівень механізації та автоматизації виробничих процесів (Км.п.п). Визначається як відношення чисельності всіх робітників (основних і допоміжних), зайнятих механізованою працею (Рм), до загальної чисельності робітників (Р): Км.п.п = Рм: Р. (3.3)
4. Рівень прогресивності устаткування (Кпр). Визначається відношенням кількості прогресивних видів обладнання (Qпр) до загального парку машин і устаткування (Q): Кпр = Qпр: Q. (3.4)
5. Рівень технічної озброєності (Кт.в). Визначається відношенням вартості активної частини ОПФ (Фм.о) до загальної кількості виробничих робітників (Ро): Кт.в = Фм.о: Ро. (3.5)
6. Рівень енергоозброєності (кеВ). Визначається відношенням встановленої потужності двигунів в кіловат-годинах (W) до загальної кількості ОПР (Ро):
7. Загальна фондоозброєність праці (КФВ). Визначається відношенням середньорічної вартості промислово-виробничих основних фондів (Ф) до середньої чисельності всіх робітників (Р):
8. Питома вага автоматичних машин і устаткування (Км.о). Визначається відношенням вартості автоматичних машин і устаткування (Фа.о) до активної частини ОПФ (Фм.о): Км.о = Фа.о: Фм.о. (3.8)

Для узагальнюючої характеристики і діагностики технічного рівня виробництва слід використовувати інтегральний коефіцієнт (Кіт), що характеризує в цілому рівень технічної оснащеності підприємства. Його розрахунок виконується із залученням коефіцієнтів, що характеризують:

• рівень механізації виробництва (Км.п);
• ступінь охоплення робітників механізованою працею (Км.р);
• рівень механізації і автоматизації виробничих процесів (Км.п.п);
• рівень прогресивності устаткування (Кпр);
• питома вага автоматичних машин і устаткування (Км.о).

Інтегральний коефіцієнт технічної оснащеності підприємства може бути визначений різними методами:

• з використанням адитивно-кратних моделей:

Кіт = (Км.п + Км.р + Км.п.п + Кп.р + Км.о): 5, (3.9) де 5 - кількість коефіцієнтів;

• з використанням мультиплікативної та адитивної моделей (на основі врахування вагомості кожного коефіцієнта):

Кіт = Км.п x Jв.м.п + Км.р x Jв.м.р + Км.п.п x Jв.м.п.п + Кпр x Jв.пр + Км.о x Jв.м. о, (3.10) де Jв.м.п, Jв.м.р, Jв.м.п.п, Jв.пр, Jв.м.о - частка коефіцієнтів Км.п, Км.р, Км.п. п, Кпр, Км.о в інтегральному показнику;

• з використанням економіко-математичних методів, зокрема лінійного програмування.

При діагностиці даних коефіцієнтів пропонується враховувати наступні положення.

Граничне кількісне значення коефіцієнтів Км.п, Км.р, Км.п.п, Кпр, Км.о, Кіт дорівнює 1.

З урахуванням фактичних умов функціонування підприємств максимально можлива гранична величина кожного коефіцієнта має наступні значення:

Км.п = 1,0; Км.р = 0,9; Км.п.п = 0,8; Кпр = 0,5; Км.о = 0,5.

Кожному коефіцієнту визначено рівень вагомості (Jв):

Jв.м.п = 0,15; Jв.м.р = 0,3; Jв.м.п.п = 0,15; Jв.пр = 0,1; Jв.м.о = 0,3.

З урахуванням коефіцієнтів, що відображають фактичні умови сучасного виробництва, і вагомості кожного коефіцієнта максимально можлива кількісна гранична величина інтегрального коефіцієнта дорівнює 0,8 (Кіт.в = 0,8).

Фактичні кількісні значення коефіцієнтів визначаються за формулами (3.1) - (3.10).

Всі зазначені показники можуть бути обчислені не тільки в цілому по підприємству, а й по окремих цехах, виробничих процесів, виробам. Порівняння показників в динаміці за кілька років, а також по цехах показує, як здійснюється механізація виробництва. Порівняння розрахункових і звітних показників використовується для оцінки виконання планових прогнозів ефективності виробництва. Порівняння з показниками інших заводів і з середньогалузевими показниками дозволяє визначити місце аналізованого підприємства за технічним рівнем виробництва, а також його перспективну конкурентоспроможність.

Кожне підприємство розробляє план-прогноз технічного розвитку і підвищення ефективності виробництва. Цей план є систематизоване і економічно обгрунтоване узагальнення всіх робіт і заходів щодо освоєння нових і модернізації випущених видів продукції, науково-дослідної та дослідно-конструкторської діяльності, щодо вдосконалення техніки, технології та організації виробництва. При аналізі плану технічного розвитку перевіряються точність і достовірність технічних розрахунків, а також встановлюється, чи забезпечуються відповідними заходами необхідне зниження собівартості, зростання прибутку, фінансова стабільність підприємства. При аналізі виконання плану технічного розвитку фактичні показники ефективності (в цілому і по розділах) порівнюються з планом, виявляються причини відхилень, винуватці та визначається можливість впровадження окремих заходів в наступному періоді.

Підвищення ефективності виробництва залежить від багатьох обставин. Серед них особливе значення набуває вибір раціональних способів і засобів на основі об'єктивної оцінки порівняльної значущості розроблювальних і зіставляються планових і проектних варіантів виробництва, перш за все його техніки.

Для успішного розвитку техніки треба вміти правильно пов'язувати його з розвитком виробництва, аналізувати переваги та недоліки існуючих і нових способів і засобів праці. Треба вибирати такі напрямки технічного прогресу, здійснювати такі заходи, впроваджувати такі способи і засоби, застосування яких найбільше сприяло б підвищенню конкурентоспроможності продукції та зростання ефективності виробництва.

Відомо, що засоби механізації і автоматизації виробничих процесів призначені для збільшення випуску продукції в одиницю часу при конкретної технологічної операції, на робочому місці, виробничій дільниці. Отже, від проектованих машин в певній мірі залежить, чи будуть створені умови для зростання продуктивності суспільної праці, що забезпечує конкурентоспроможність виробів. Техніко-економічне обґрунтування проектованої машини повинно вирішувати головне питання: чи відповідають техніко-економічні показники цієї машини цілком певним темпами зростання продуктивності суспільної праці, які є основою конкурентоспроможності виробів? Іншими словами, необхідно, щоб задані темпи зростання продуктивності суспільної праці були тим економічним критерієм, задоволенню якого повинна відповідати нова техніка. Таким чином, методика розрахунку економічної ефективності нової техніки повинна передбачати визначення впливу цієї техніки на продуктивність суспільної праці через конкретні техніко-економічні показники проектованої машини.

Економічна ефективність нової техніки багато в чому залежить від двох основних показників - продуктивності нового обладнання (в натуральних одиницях виміру) і його вартості. Розраховуючи з їх допомогою економічну ефективність нового верстата, можна показати, за яких умов, тобто поєднаннях вартості і продуктивності нового обладнання, реально буде домогтися заданої економічної ефективності.

Розрахунки економічної ефективності нової техніки виконуються через наведені витрати за такими показниками (в послідовності розрахунку):

• зміна собівартості продукції - одиниці продукції, річної програми випуску продукції, річний продуктивності одного верстата; виявляється величина додаткового прибутку;
• капітальні витрати: визначаються загальна величина капітальних витрат, термін окупності капітальних вкладень, річний економічний ефект;
• економія живого праці: обчислюються темпи зростання продуктивності живої праці і умовне вивільнення чисельності;
• економія суспільної праці: розраховується коефіцієнт економічної ефективності нової техніки, що відображає темпи зростання продуктивності суспільної праці в результаті застосування даного варіанту техніки.

Собівартість одиниці продукції визначається по зміні прямих витрат (основна заробітна плата виробничих робітників, премії, додаткова заробітна плата, відрахування на соціальні потреби, витрати основних матеріалів) і зі зміни непрямих витрат, тобто витрат на утримання і експлуатацію устаткування (амортизаційні відрахування, витрати на електроенергію, витрати на поточний ремонт та утримання обладнання, витрати на інструмент і пристосування).

Для обчислення зміни прямих витрат на одиницю продукції за допомогою даних ОТиЗ, тобто трудомісткості (tо.ед) і зарплати за тарифом і розцінками (Зт), відсотки премій (Jп), відсотки додаткової заробітної плати (Jд), затвердженого нормативу відрахувань на соціальні потреби (Jн) виконуються наступні розрахунки:

Зп = Зт x Jп; (3.11) Зд = (Зт + Зп) Jд; (3.12) Зн = (Зт + Зп + Зд) Jн; (3.13) & sum; З = З т + Зп + Зд + Зн, (3.14) де Зп - сума премій на одиницю виробу; Зд - сума додаткової зарплати на одиницю виробу; Зн - сума відрахувань на соціальні потреби; & Sum; З - зміна заробітної плати на одиницю продукції.

Зміна витрат основних матеріалів (Зм.ед) визначається за такою залежністю:

Зм.ед = Нм x Цм, (3.15) де Нм - норма витрати матеріалу на одиницю продукції; ЦМ - ціна за 1 кг матеріалу.

В результаті прямі витрати (Зо.ед) розраховуються так:

Зо.ед = & sum; З + Зм.ед. (3.16)

Оскільки витрати на утримання та експлуатацію обладнання пов'язані з його вартістю і продуктивністю, зміна цих витрат на одиницю виробу треба вважати виходячи з змінної виробки одного верстата, нормативів і норм, що залежать від вартості та ремонтної складності за формулами (3.17) - (3.24).

Зам = Цоб x Q x Кам: Моб, (3.17) де Зам - сума амортизаційних відрахувань на одиницю виробу, руб .; Цоб - ціна за одиницю обладнання; Q - кількість верстатів (Q = 1); Кам - коефіцієнт амортизаційних відрахувань; Моб - річна продуктивність одного верстата. Зел = W x Q \ xb4 Tст x ЦЕ x км x КВР: Моб, (3.18) де Зел - сума витрат на електроенергію на одиницю виробу, руб .; W - потужність електродвигуна, кВт; Тст - річний режимний фонд часу роботи одного верстата; Це - ціна за 1 кВт · год електроенергії, руб .; Км - коефіцієнт використання електромотора по потужності; КВР - коефіцієнт використання електромотора за часом. tр.м = Q x Rм x Нт.м: Моб; (3.19) Зр.м = & sum; Зм x tр.м, (3.20) де tр.м - витрати праці слюсаря з ремонту устаткування на одиницю виробу; Зр.м - витрати заробітної плати слюсаря з ремонту устаткування на одиницю виробу; Rм - ремонтна складність механічної частини верстата; Нт.м - нормативні витрати праці на ремонт механічної частини обладнання на одиницю обладнання; & Sum; Зм - годинна тарифна ставка слюсаря з ремонту устаткування з додатковою заробітною платою та відрахуваннями на соціальні потреби. tр.е = Q x Rе x Нт.е: Моб; (3.21) & sum; р.е = & sum; Зе x tр.е, (3.22) де tр.е - витрати праці слюсаря з ремонту електроустаткування на одиницю виробу; Зр.е - витрати заробітної плати слюсаря з ремонту електроустаткування на одиницю виробу; Rе - ремонтна складність електричної частини обладнання; Нт.е - нормативні витрати праці на ремонт електричної частини обладнання на одиницю обладнання; & Sum; Зе - годинна тарифна ставка слюсаря з ремонту електроустаткування. tрем = tр.м + tр.е; (3.23) Зрем = Зр.м + Зр.е, (3.24) де tрем - загальні витрати праці на поточний ремонт та утримання обладнання; Зрем - загальні витрати заробітної плати на поточний ремонт та утримання обладнання.

Сума витрат по утриманню та експлуатації обладнання (Зк.ед):

Зк.ед = Зам + Зел + Зрем. (3.25)

Собівартість одиниці продукції (Сивий):

Сивий = Зо.ед + Зк.ед. (3.26)

Собівартість річного випуску продукції (Сг):

Сг = Сивий x М, (3.27) де М - річна програма випуску продукції.

Собівартість річного випуску продукції з одного верстата (Сг.об):

Сг.об = Сивий x Моб, (3.28) де Моб - річний випуск продукції з одного верстата.

Економія від зниження собівартості (Ес):

Ес = СГ1 - СГ2. (3.29)

Величина додаткового прибутку:

Пу.г = (Ц2 - С2) М2 - (Ц1 - С1) М1, (3.30) де Пу.г - сума додаткового прибутку в річному обчисленні; Ц1, Ц2 - оптові ціни виробів відповідно колишнього і підвищеної якості або що виготовляються за старої і нової техніки; С1, С2 - собівартість одиниці виробу відповідно колишнього і підвищеної якості або виготовляється при старій і новій техніці; М1, М2 - річний випуск виробів відповідно колишнього і підвищеної якості або що виготовляються за старої і нової техніки.

Вплив впровадження нової техніки на окремі складові прибутку розраховується за такими залежностями:

\ U0394Пс = (С1 - С2) М2; (3.31) \ u0394Пц = (Ц2 - Ц1) М2; (3.32) \ u0394Пв = (Ц1 - С1) (М2 - М1), (3.33) де \ u0394Пс - зміна суми прибутку за рахунок зміни собівартості одиниці виробу (Пс = Ес); \ U0394Пц - зміна суми прибутку за рахунок зміни ціни одиниці виробу; \ U0394Пв - зміна суми прибутку за рахунок зміни обсягу випуску (реалізації) вироби.

Економія живої праці розраховується за формулами (3.34) - (3.35).

де Пт - коефіцієнт зростання продуктивності живої праці; t1, t2 - трудомісткість одиниці продукції відповідно в базовому і проектованому варіантах. Ер = (t1 - t2) М: Tр x Кп.н, (3.35) де Ер - кількість щодо вивільнених робочих; Tр - річний фонд корисного часу одного робітника; Кп.н - коефіцієнт, що враховує перевиконання норм виробітку.

Величина капітальних витрат (Кг):

Кг = Цоб x М: Моб, (3.36) де Цоб - ціна обладнання.

Окупність капітальних витрат (Ток) визначається за типовою методикою, тобто :

Струм = (кг2 - кг1): (СГ1 - СГ2), (3.37) де кг1, кг2 - капітальні витрати відповідно в базовому і новому варіантах; СГ1, СГ2 - собівартість річної програми випуску продукції відповідно в базовому і новому варіантах.

Величина річного економічного ефекту (ЕГ):

ЕГ = (СГ1 + кг1 x Ен) - (СГ2 + кг2 x Ен), (3.38) де Ен - нормативний коефіцієнт ефективності.

Порівняльна економічна ефективність нової техніки з урахуванням впливу її на зростання продуктивності суспільної праці:

& Theta; = H xhxqx & sigma; xsx [(K1 + Сгоб1 x N): (K2 + Сгоб2 x N)]; (3.39) Н = НВ2: НВ1; (3.40) де & Theta; - коефіцієнт зростання економічної ефектівності новой техніки, что показує зміну продуктівності суспільної праці; Н - коефіцієнт зростання продуктівності нового обладнання; h - поправочний коефіцієнт Збільшення Вироблення одного верстата за рахунок СКОРОЧЕННЯ годині его Впровадження у виробництво; q - коефіцієнт зниженя змінного виробітку за рахунок ПЕРІОДУ Освоєння; & Sigma; - коефіцієнт, что враховує зниженя змінного виробітку верстата за рахунок відмов у работе обладнання; s - коефіцієнт, что враховує серійність випуску продукції; описание K1, K2 - ВАРТІСТЬ одиниці обладнання відповідно за старим и новим варіантам, К = Цоб; Сгоб1, Сгоб2 - собівартість річного випуску продукції з одного верстата відповідно за старим и новим варіантам; N - нормативний срок ЕКСПЛУАТАЦІЇ обладнання: N = 5; 10; НВ1, НВ2 - змінна Вироблення одного верстата відповідно за старим и новим варіантам.

Аналіз економічної ефективності нової техніки за показниками проводиться в стадії планування, проектування та впровадження її у виробництво. Причому основна увага треба приділяти аналізу в стадії планування і проектування, що дозволить не допустити появи малоефективною, тобто неконкурентоспроможною, техніки. Аналіз фактичної економічної ефективності нової техніки в стадії впровадження її у виробництво дозволить лише знайти причини відхилень від розрахункових показників.

Розрахунки економічної ефективності виконуються по одному або декільком новим варіантам техніки в порівнянні з базовими на основі поєднання вартості (ціни) техніки і її змінної продуктивності (в натуральних одиницях виміру). При цьому використовуються наступні показники:

• зміна собівартості продукції (витрат виробництва), зміна рівня прибутку;
• зміна капітальних витрат;
• економія живої і суспільної праці.

Результати розрахунків для цілей аналізу виходять у вигляді:

• аналітичних таблиць за показниками ефективності;
• аналітичних графіків зміни економічної ефективності нової техніки за показником зростання продуктивності суспільної праці.

Спочатку проводиться ретельний аналіз ефективності варіантів техніки за показниками ефективності. Треба розкрити склад і структуру витрат виробництва. При цьому необхідно пам'ятати, що засоби механізації і автоматизації виробничих процесів, як правило, викликають скорочення прямих витрат праці ОПР, що виражається через зниження трудомісткості і основної заробітної плати за одиницю продукції. У той же час збільшуються витрати праці на ремонт, утримання і експлуатацію устаткування. Таким чином, чим вище змінна вироблення нових засобів праці в порівнянні з базовим варіантом, тим нижче рівень прямих витрат в собівартості одиниці продукції; чим вище вартість (ціна) нової техніки, тим вище її ремонтна складність, тим більше витрат на її обслуговування і експлуатацію, тим вище сума амортизаційних відрахувань, більше витрата електроенергії. Сукупні витрати праці (прямі і непрямі) повинні бути нижче базового варіанту. Отже, при аналізі зміни собівартості продукції, що випускається в залежності від впровадження нової техніки необхідно вивчити динаміку зміни прямих і непрямих витрат. Також слід розкрити вплив зростання змінного виробітку верстата на зміну прямих витрат. Треба відзначити, що на зміну непрямих витрат у собівартості одиниці продукції впливає не тільки вартість (ціна) нової техніки, а й її змінна продуктивність. Чим вище остання, тим нижче, при однаковій вартості верстата, рівень непрямих витрат у собівартості одиниці продукції. При многостаночном обслуговуванні необхідно мати на увазі, що більшу кількість верстатів, що обслуговуються одним робочим, викликає більше зниження трудомісткості продукції і, отже, витрат основної заробітної плати. У той же час величина непрямих витрат на один верстат, тобто витрат на утримання і експлуатацію, від многостаночного обладнання не залежить. Якщо аналізований варіант нової техніки викликає збільшення собівартості продукції, то він відкидається (без подальшого розрахунку цього варіанту за показниками ефективності).

Впровадження нової техніки вимагає додаткових капіталовкладень, тому необхідно дати аналітичну оцінку ефективності капітальних витрат за показниками річного економічного ефекту і їх окупності. При аналізі останньої треба порівняти термін окупності даного варіанту з нормативним. Якщо він вище нормативного, то відхиляється без подальших економічних розрахунків. Якщо ж аналізований варіант забезпечує якусь величину річного економічного ефекту і прибутку, то він може розраховуватися по подальшим показниками.

Відомо, що показник порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень - це мінімум приведених витрат. Економічною вважається та техніка, яка забезпечує досягнення найбільших результатів при найменших витратах. При аналізі безлічі варіантів, природно, кращим буде той, який являє мінімум приведених витрат. У той же час даний варіант відображає кращий із запропонованих, не даючи, втім, відповіді на питання, чи дійсно він кращий з позицій конкурентоспроможності виробів, що виготовляються за допомогою даної техніки.

Оскільки забезпечення конкурентоспроможності залежить від темпів зростання продуктивності суспільної праці, одержуваних при впровадженні різних варіантів нової техніки, при аналізі особливу увагу треба приділити зміни продуктивності праці. Аналіз виконується за показниками зростання продуктивності живої і суспільної праці. Впровадження нової техніки на конкретних ділянках або в операціях викликає зростання продуктивності живої праці і вивільнення чисельності виробничих робітників. Загальні витрати на виробництво продукції, що представляють собою суму витрат живої і минулої матеріалізованої праці, розділених в просторі і в часі, виражаються в показнику продуктивності суспільної праці. До розрахунку та аналізу економічної ефективності нової техніки за показником зростання продуктивності суспільної праці можна приступити тільки за умови, якщо ця техніка забезпечує економію від зниження собівартості, річний економічний ефект, відповідний термін окупності капвкладень. Даний аналіз виконується з використанням аналітичних графіків зміни економічної ефективності (рис. 3.1). При цьому потрібно виходити з таких положень:

• показники старого, якого замінюють техпроцесу приймаються за базові, їх продуктивність - за одиницю;
• аналіз ефективності може виконуватися на різні терміни експлуатації нової техніки; в нашому випадку цей термін становить 5-10 років;
• задані темпи зростання продуктивності суспільної праці залежать від коефіцієнта конкурентоспроможності та терміну експлуатації обладнання; в нашому випадку ця величина на термін експлуатації 10 років з різних галузей становить 1,8-2,5 до базового періоду.

Мал. 3.1. Динаміка економічної ефективності

(При К = 1,0; Hв1 = 1 250; n = 1):

а) один верстат; б) два верстати; в) три верстата

На графіках вісь ординат відображає темпи зростання продуктивності суспільної праці. На осі абсцис відкладаються показники зміни змінного виробітку верстата. Ця лінія графічно відображає показники базового варіанту, прийняті за одиницю. Криві на графіку проводяться по точкам, що показує темп зростання продуктивності суспільної праці за різними варіантами продуктивності (змінного виробітку) нової техніки при однаковій її вартості (ціни). Якщо для аналізу використовується динамічний ряд зміни цін, рівний, наприклад, шести, то на графіку буде шість кривих, оскільки кожна ціна поєднується з динамічним поруч зміни змінного виробітку нової техніки. Наприклад, нова техніка має ціну 5,0 тис. Руб. Яка буде її ефективність за показником зростання продуктивності суспільної праці, якщо змінна вироблення при цій ціні змінюється за наступним ряду: 1 250, 1 600 2 000 2 500, 3 100, 4 000, 5 000, 6 000 штук в зміну? Ціна 10,0 тис. Руб. поєднується зі зміною змінного виробітку за тим же динамічному ряду і т.д.

На графіку криві розташовані по різним зонам - категоричного заперечення, обов'язкового заперечення і оптимального рішення.

Якщо коефіцієнт зростання економічної ефективності нової техніки за показником продуктивності суспільної праці (& Theta;) складе величину менше одиниці (& Theta; & lt; 1), то цей варіант потрапляє в зону категоричного заперечення. Він відкидається: його впровадження призведе до зниження ефективності виробництва.

Якщо величина коефіцієнта розташована на графіку в межах 1 & lt; & Theta; & Lt; & Theta; з (більше одиниці, але менше заданої величини), то даний варіант нової техніки на графіку потрапляє в зону обязательногоотріцанія. Він ефективний, але економічна ефективність цієї техніки нижче заданої величини. Варіант повинен бути обов'язково відкинутий як неконкурентоспроможний.

Якщо розрахункова величина коефіцієнта за спрощеним варіантом нової техніки дорівнює або більше заданої величини (& Theta; & ge; & Theta; ж), він може забезпечити конкурентоспроможність виробів на ринку і за своїми показниками потрапляє в зону оптімальногорешенія, а значить, може претендувати на включення його в нові проекти та плани.

Всі варіанти нової техніки за поєднанням зміни ціни і змінної продуктивності, що потрапляють в зону оптимального рішення, з економічної точки зору мають рівнозначну економічну ефективність. Виходячи з технічних вимог до машини конструктор вибирає оптимальний варіант і приступає до проектування.

В умовах ринку зростання продуктивності суспільної праці є передумовою для отримання максимального прибутку. У той же час маса прибутку при одному і тому ж показнику зростання продуктивності суспільної праці може бути різною. Це залежить від програми випуску виробів, виготовлених на цій техніці. Отже, з усіх варіантів, які перебувають в зоні оптимального рішення, перевага віддається тому, де більше маса прибутку. Тут є вибір: або на одному верстаті виготовляти кілька виробів, або, що більш здійсненно, збільшувати обсяг випуску продукції за рахунок розширення ринку збуту.

Розглянуту методику розрахунку аналізу економічної ефективності нової техніки слід використовувати і для тих випадків, коли вирішується питання про придбання техніки на ринку.

Аналіз фактичної економічної ефективності нової техніки повинен дати їй оцінку на стадії впровадження у виробництво, тобто в процесі її експлуатації. Фактична економічна ефективність може бути дорівнює, більше або менше запланованої (або розрахункової). Її зміни залежать від різних причин, серед яких можуть бути:

• відхилення змінного виробітку верстата від розрахункової величини;
• відхилення від планової (розрахункової) ціни верстата;
• помилки і неточності в розрахунках, викликані неповнотою розрахункових величин;
• зміну програми випуску виробів;
• суб'єктивні рішення служб головного конструктора та головного технолога, які дозволили окремі відхилення в конструкції при виготовленні верстата;
• нетехнологічність конструкцій;
• недостатній технічний рівень виробництва;
• відсутність висококваліфікованих наладчиків та робочих з обслуговування нової техніки;
• суб'єктивні рішення адміністративних служб і т.д.

При аналізі економічної ефективності нової техніки на стадії її впровадження необхідно:

• визначити фактичні техніко-економічні показники машини;
• порівняти отримані показники з плановими (або розрахунковими);
• виявити причини відхилень або винуватців;
• намітити заходи для досягнення рівня планових (розрахункових) показників.