Звернення громадян та юридичних осіб: подача, розгляд, оскарження

В нашій державі роботі зі зверненнями громадян приділяється величезна увага. Про це свідчать і дані моніторингу цієї роботи, який став вже доброю традицією, і постійне вдосконалення законодавства. На вирішення зазначених питань спрямована і Закон Республіки Білорусь від 18.07.2011 № 300-З «Про звернення громадян та юридичних осіб» (далі - Закон).

У багатьох організаціях, особливо невеликих, зверненнями громадян займаються саме секретарі, тому коментар до даного нормативного акту для нашої аудиторії, вважаємо, буде корисний.

Сфера дії Закону

Закон визначає:

• основи правового регулювання звернень громадян та юридичних осіб у державні органи та інші організації;
• понятійний апарат;
• сферу його дії;
• права і обов'язки заявників і гарантії їх прав;
• порядок організації особистого прийому громадян;
• порядок подачі письмових звернень;
• терміни розгляду звернень;
• вимоги до письмових відповідей на звернення;
• особливості розгляду окремих видів звернень (повторних, колективних, анонімних, електронних) і ін.

В окремому розділі Закону зосереджені норми, що стосуються відповідальності за порушення законодавства при подачі та розгляду звернень, контролю і нагляду за дотриманням порядку розгляду звернень.

Дія Закону, як це передбачено в його ст. 2, поширюється на звернення громадян та юридичних осіб, в тому числі що надійшли від юридичних осіб, на які покладено функції редакцій ЗМІ, за винятком звернень, що підлягають розгляду відповідно до законодавства про конституційне судочинство, цивільним, цивільним процесуальним, господарським процесуальним, кримінально-процесуальним законодавством, законодавством, яке визначає порядок адміністративного процесу, законодавством про адміністративні процедури, а також інших звернень, щодо яких законодавчими актами встановлено інший порядок їх подання та розгляду. Дія Закону не поширюється також на переписку державних органів при виконанні ними функцій, покладених на них нормативними правовими актами.

У зв'язку з цим представляється виправданим розглянути окремі положення Закону, в тому числі з урахуванням правових позицій Конституційного Суду Республіки Білорусь, сформульованих і викладених в рішенні від 07.07.2011 № Р-618/2011 «Про відповідність Конституції Республіки Білорусь Закону Республіки Білорусь« Про звернення громадян і юридичних осіб », прийнятого за результатами перевірки зазначеного Закону на предмет його конституційності в порядку обов'язкового попереднього контролю.

Як зазначив Конституційний Суд у своєму рішенні, положеннями Закону визначається порядок реалізації конституційного права громадян на звернення до державних органів, закріпленого в ст. 40 Конституції Республіки Білорусь (далі - Конституція). При цьому розвиваються положення Основного Закону країни шляхом:

• розширення сфери застосування права на звернення;
• надання права як громадянам, в тому числі ІП, так і юридичним особам подавати звернення не тільки в державні органи, а й в інші організації, громадян - до ІП;
• визначення форм поводження і їх змісту;
• уточнення порядку розгляду письмових звернень, в яких оскаржуються судові постанови, повторних звернень заявників, що надходять від громадян подяк.

Тим самим в Законі встановлюється більш повний механізм реалізації ст. 40 Конституції.

Право на звернення

Як передбачено в ст. 3 Закону, громадяни Республіки Білорусь мають право на звернення до організації шляхом подачі письмових, електронних або усних звернень, а також до індивідуальних підприємців шляхом внесення зауважень і (або) пропозицій в книгу зауважень та пропозицій.

Юридичні особи Республіки Білорусь, IP мають право на звернення до організації шляхом подачі письмових (за винятком зауважень і (або) пропозицій, що вносяться до книги зауважень і пропозицій), електронних або усних звернень.

Знаходяться на території Республіки Білорусь іноземні громадяни та особи без громадянства, представництва іноземних організацій користуються правом на звернення нарівні з громадянами Республіки Білорусь і юридичними особами Республіки Білорусь, якщо інше не визначено Конституцією, законами і міжнародними договорами Республіки Білорусь.

Право на звернення реалізується заявниками добровільно. Здійснення заявниками їх права на звернення не повинно порушувати права, свободи і (або) законні інтереси інших осіб.

При реалізації права на звернення громадяни та юридичні особи мають право скористатися інститутом представництва. Так, відповідно до ст. 4 Закону громадяни реалізують право на звернення особисто або через своїх представників. Особиста участь громадян при подачі та розгляду звернень не позбавляє їх права мати представників, так само як і участь представників не позбавляє громадян права на особисту участь при подачі та розгляду звернень. Письмові і електронні звернення від імені недієздатних громадян подаються їх законними представниками. Усні звернення недієздатних громадян викладаються на особистому прийомі їх законними представниками. Юридичні особи реалізують право на звернення через свої органи або своїх представників.

Статтею 5 Закону встановлено, що посадові особи та інші працівники організацій, ІП та їхні працівники не мають права розголошувати відомості про особисте життя громадян без їх згоди, а також відомості, що становлять державні секрети, комерційну та (або) іншу охоронювану законом таємницю, які стали їм відомими в зв'язку з розглядом звернень. Оцінюючи ці положення, Конституційний Суд прийшов до висновку про те, що встановлена ​​заборона узгоджується з вимогами ст. 28 Конституції, яка закріплює право кожного на захист від незаконного втручання в його особисте життя.

Особистий прийом

Докладним чином викладені в ст. 6 Закону правила особистого прийому громадян, їх представників, представників юридичних осіб.

Гарантією особистого прийому виступає та обставина, що посадові особи організацій, які проводять особистий прийом, не має права відмовити в такому прийомі при зверненні з питань, що належать до компетенції цих організацій, за винятком випадків, коли заявнику в ході особистого прийому вже був дан вичерпну відповідь на питання, що цікавлять його питання або коли листування з цим заявником з таких питань було припинено.

В силу вимог п. 3 ст. 6 Закону керівники організацій та уповноважені ними посадові особи зобов'язані проводити особистий прийом не рідше 1 разу на місяць у встановлені дні та години.

Інформація про час і місце проведення особистого прийому, а при наявності попереднього запису на особистий прийом - про порядок його здійснення розміщується в організаціях в загальнодоступних місцях (на інформаційних стендах, табло та (або) іншим способом). Графік особистого прийому та порядок попереднього запису на особистий прийом встановлюються керівником організації.

При тимчасовій відсутності в день особистого прийому керівника організації прийом проводить особа, яка виконує його обов'язки. При тимчасовій відсутності в день особистого прийому іншої посадової особи, яка проводить особистий прийом, керівник організації зобов'язаний забезпечити своєчасне і належне виконання функцій тимчасово відсутнього посадової особи іншою посадовою особою організації. Якщо на день особистого прийому припадає державне свято або святковий день, оголошений Президентом Республіки Білорусь неробочим, день особистого прийому переноситься на наступний за ним робочий день.

Особистий прийом може проводитися не тільки за місцем знаходження державного органу, іншої організації - за рішенням керівника організації можуть бути організовані виїзний особистий прийом, а також попередній запис на такий прийом.

Права і обов'язки заявників

Заявникам важливо знати свої права, закріплені в ст. 7 Закону. Серед них:

• право на подання звернення;
• право на ознайомлення з безпосередньо відносяться до розгляду звернення матеріалами;
• право на надання додаткових документів та (або) відомостей;
• право на відгук свого звернення та ін.

У порівнянні з раніше діючим Законом Республіки Білорусь від 06.06.1996 № 407 XIII «Про звернення громадян», новий Закон містить вказівку на таке право заявника, як право подавати додаткові документи і (або) відомості або звертатися з проханням про їх витребування в разі, якщо витребування таких документів і (або) відомостей не зачіпає права, свободи і (або) законні інтереси інших осіб і в них не містяться відомості, що становлять державні секрети, комерційну та (або) іншу охоронювану законом таємницю.

Уточнено також право заявника в частині можливості оскарження не тільки відповідей на звернення, а й рішень про залишення звернень без розгляду по суті.

Наведений у ст. 7 Закону перелік прав заявників не є вичерпним, про що свідчить формулювання норми про право заявників «здійснювати інші права, передбачені цим Законом та іншими актами законодавства».

Новелою законодавчого регулювання слід визнати закріплення на законодавчому рівні обов'язків заявників. Згідно ст. 8 Закону заявники зобов'язані:

• дотримуватися вимог цього Закону;
• ввічливо ставитися до працівників організацій, ІП та їх працівникам, не допускати вживання нецензурних або образливих слів або виразів;
• своєчасно інформувати організації, IP про зміну свого місця проживання (місця перебування) або місцезнаходження в період розгляду звернення;
• виконувати інші обов'язки, передбачені Законом та іншими законодавчими актами.

Як і в частині прав, перелік наведених у Законі обов'язків не є вичерпним, оскільки законодавчими актами можуть бути визначені й інші обов'язки заявників.

Конституційний Суд у своєму рішенні зазначив зокрема, що порядок реалізації конституційного права кожного на звернення, що встановлює не тільки права, але й обов'язки заявників, спрямований на забезпечення належної реалізації цього права, виключення випадків зловживання правом і тим самим на створення умов для здійснення і захисту прав і свобод громадян, прав і законних інтересів юридичних осіб, які є заявниками, а також прав і законних інтересів державних органів, інших організацій, прав, свобод ІП, рас чає звернення.

Подача і розгляд звернень

В Законі докладно регламентовані питання, що стосуються порядку подання та розгляду звернень.

За загальним правилом звернення подаються заявниками в письмовій або електронній формі, а також викладаються в усній формі. Письмові звернення подаються нарочним (кур'єром), поштою, в ході особистого прийому, шляхом внесення зауважень і (або) пропозицій в книгу зауважень та пропозицій. Усні звернення викладаються в ході особистого прийому (п. 1 ст. 10).

Звернення подаються в організації, IP, до компетенції яких належить вирішення питань, викладених у зверненнях.

Організації під час вступу до них письмових звернень, що містять питання, вирішення яких не належить до їх компетенції, протягом 5 днів направляють звернення для розгляду організаціям відповідно до їх компетенції та повідомляють заявників в той же термін або в той же термін в порядку, встановленому Законом , залишають звернення без розгляду по суті і повідомляють про це заявників з роз'ясненням, в яку організацію і в якому порядку слід звернутися для вирішення питань, викладених у зверненнях. Письмові звернення, в яких оскаржуються судові постанови, не пізніше 5 днів повертаються заявникам з роз'ясненням їм порядку оскарження судових постанов.

Якщо вирішення питань, викладених в ході особистого прийому, не відноситься до компетенції організації, в якій проводиться особистий прийом, відповідні посадові особи не розглядають звернення по суті, а роз'яснюють, в яку організацію слід звернутися для вирішення питань, викладених у зверненні. Якщо для вирішення питання, викладеного в усному зверненні і відноситься до компетенції організації, в якій проводиться особистий прийом, потрібні додаткове вивчення і перевірка, звернення викладається заявником у письмовій формі і підлягає розгляду в порядку, встановленому Законом для письмових звернень.

Звернення відповідно до п. 5 ст. 10 Закону, що містять інформацію про підготовку, що здійснюється або вчинений злочин або інше правопорушення, не пізніше 5 днів направляються організаціями, в які вони вчинили, до відповідних правоохоронних чи інші державні органи.

Терміни подачі звернень

Важливо відзначити диференціацію законодавчих підходів до вирішення питань про терміни подачі звернень залежно від їх видів.

Якщо термін подачі заяв і пропозицій не обмежується (п. 1 ст. 11), то скарги можуть бути подані заявниками протягом 3 років з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про порушення їх прав, свобод і (або) законних інтересів. У разі якщо зазначений строк пропущено з поважної причини (важке захворювання, інвалідність, тривале відрядження тощо.), Наявність якої підтверджено відповідними документами, представленими заявником, цей термін підлягає відновленню за рішенням керівника організації або ІП, і скарга розглядається в порядку, встановленому Законом .

Конституційний Суд визнав, що встановлення терміну для подачі скарги направлено на забезпечення стабільності і визначеності правовідносин, своєчасного, в розумні терміни і об'єктивного відновлення порушених прав, виключення існування незахищеного права протягом невиправдано тривалого періоду. Встановлення терміну для подачі скарги, з огляду на наявність права на звернення, узгоджується з ч. 4 ст. 23 Конституції, яка встановлює умови можливого обмеження прав і свобод особистості: тільки в випадках, передбачених законом, в інтересах національної безпеки, громадського порядку, захисту моральності, здоров'я населення, прав і свобод інших осіб. Зазначене обмеження не спотворює сутність конституційного права на звернення, не призводить до втрати його реального змісту. Таке обмеження є засобом правового захисту прав і свобод інших осіб і пропорційно захищається Конституцією цілям і цінностям.

(Далі буде)