Чому в Україні низькі зарплати

Зарплати утримуються на низькому рівні через одного дуже поширеного в Україні виду витрат. Його частка може досягати 50% ... Лівих партій у нас немає, тільки "проросійські" ... Днями я був запрошений для участі в одній телепрограмі, присвяченій підвищенню тарифів на транспорт, яка йшла прямо в ефірі зі дзвінками в студію. Одна телеглядачка висловила поширену думку про те, що в Україні не може бути й мови про європейські ціни на транспортні та комунальні послуги, тому що у нас зарплати зовсім не європейські. Така позиція досить поширена, і її з задоволенням експлуатує більшість українських політиків. Однак мені щось не пощастило почути від наших політиків та урядовців докладного аналізу причин - чому ж наші зарплати так відрізняються від європейських. Спробую зробити це замість них.

Почнемо з цін і тарифів. У відкритій ринковій економіці ціни чим далі, тим більше формуються під впливом не тільки внутрішніх чинників, а й зовнішніх. Внутрішні ціни на товари все більше прирівнюють до зовнішніх. Якщо ціна на той чи інший товар вище за межами України, то його вивозять туди, і навпаки - якщо внутрішня ціна вища, ніж за кордоном, то цей товар починають ввозити. Вплинути на ціни адміністративним шляхом в бік їх зменшення стає все важче, особливо враховуючи наші зобов'язання, взяті при вступі до СОТ. До того ж слід врахувати, що, впливаючи на ціни адміністративним шляхом, зокрема через обмеження експорту товарів, ми тим самим ставимо виробників цих товарів в менш вигідне становище порівняно з тими, хто не має таких обмежень. Класичний приклад з продавцями сільгосппродукції. Обмежуючи адміністративними методами експорт зернових, держава провокує падіння цін на них усередині країни, тим самим ставить у невигідне становище власних сільгоспвиробників, які змушені купувати все необхідне для сільгоспвиробництва за цінами, які адміністративно не обмежені. Отже, можливостей впливати на ціни і тарифи в державі обмаль, крім того, таке втручання здебільшого завдає більше шкоди, ніж користі. В області впливу на ціноутворення дії держави повинні були б бути корисні лише в питаннях створення державного матеріального резерву деяких стратегічно важливих видів сировинної продукції (нафта, газ, вугілля, зернові, олія, цукор тощо) з метою захисту економіки країни від надзвичайних подій ( воєн, природних катаклізмів), стимулювання диверсифікації джерел надходження цих стратегічних товарів і сприяння диверсифікації напрямків продажу української продукції, а також для боротьби з монополізм ом і нездоровою конкуренцією. Але цього чиновники у нас якраз не вміють, а найчастіше - і не бажають робити.

З чого ж складається ціна?

Ціна на будь-який товар звичайного виробничого підприємства в Україні визначається такими складниками.

Перша частина - витрати на сировину і матеріали на виготовлення продукції; друга - зарплата працівників; третя - амортизаційні витрати; четверта - податки та обов'язкові внески в соціальні фонди; п'ята - корупційні платежі; шоста - чистий прибуток підприємства.

Перші п'ять формують реальну собівартість виробленої продукції, шоста - результат, заради чого бізнесмен здійснює комерційну діяльність. Зрозуміло, що зменшення або збільшення одних складників ціни автоматично призводить до збільшення або скорочення інших.

На рівний капітал - рівний прибуток

Перед тим, як почати аналіз витрат у ціні продукції, хотів би відзначити важливість одного твердження, яке, на моє переконання, і є основним законом капіталізму, а саме - «на рівний капітал приходиться рівний прибуток». Саме ця політекономічна закономірність пояснює причини руху капіталів в ринковій економіці. Будь-який підприємець робить спробу отримувати прибуток, вище середньої в економіці. Заради цього він шукає можливості впровадити інновації, скоротити витрати (в тому числі шляхом зменшення витрат зі сплати податків і обов'язкових платежів), знайти ту бізнесову нішу, яка дає можливість отримувати більш високу норму прибутку на вкладений капітал, ніж у інших. Як тільки це вдається одному- двом підприємствам, відразу ж десятки і сотні інших роблять відчайдушні спроби перевести свої капітали в цю комерційну сферу або знайти інші законні або незаконні способи отримання такої ж норми прибутку, як і їх більш успішні конкуренти.

Отже, надії на зростання заробітної плати за рахунок зменшення норми прибутку є марними.

Витрати на сировину і матеріали Спочатку відзначимо, що чим більше примітивна продукція, яку виробляє підприємство, тим вищою є частка сировини і матеріалів в кінцевій ціні на неї. Для прикладу можна навести структуру витрат металургійного підприємства і верстатобудування. Ціновий обсяг виробленої продукції на цих двох підприємствах може бути однаковим, але зрозуміло, що витрати на сировину і матеріали будуть відрізнятися.

Але навіть у однакових за видом діяльності підприємств, наприклад, у тих же металургійних, витрати на сировину і матеріали можуть бути дуже різні. Так, наприклад, за даними Металургпрому , В 2005 році питома вага витрат коксу на 1 т чавуну досягав 554,3 кг (у провідних світових виробників відповідний показник становить 250-300 кг); питома вага використання природного газу в Україні за станом на 2005 рік - 88,6 куб. м на 1 т чавуну (в розвинених країнах газ при виплавці металу взагалі не використовується); питомі витрати умовного палива на виробництво 1 т чавуну в Україні становить 750 кг (в західних країнах - 230-270 кг).

Як ми бачимо, при неефективному використанні сировини і матеріалів дуже важко розраховувати на зменшення цієї частки витрат у ціні на вироблену продукцію. Очевидним є те, що чим вище матеріаломісткість валового внутрішнього продукту країни (вона обчислюється як відношення витрат сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці до ВВП), тим нижчою є частка в ньому заробітної плати. І навпаки - чим більше в країні вироблятиметься складної і наукоємної продукції, тим нижче буде частка витрат на сировину і матеріали в загальній ціні виробленої продукції.

І якщо нам так хочеться порівнювати рівень зарплат в Україні і в країнах Європейського Союзу, то ми повинні пам'ятати, що витрачаємо, наприклад, на одиницю валового продукту в 2-5 разів (а то і в 10 разів!) Більше енергії (теплової та електричної ), ніж вони. І коли запитують, чому ж наші зарплати такі низькі, можна сміливо показати на наші будинки, де більше опалюється вулиця, ніж житло, а також на наші лампи розжарювання, які для тих же європейців уже стають раритетами. Всі ці нераціональні витрати і є нашою недоотриманої зарплатою.

Що ж може змусити підприємства скорочувати витрати на сировину і матеріали? Головне - це конкуренція і зростання ціни на всі складові, які формують собівартість продукції. В цьому випадку загроза зниження норми прибутку на вкладений капітал неминуче підштовхуватиме підприємців до зниження витрат, особливо на сировину і матеріали.

Зарплата

У ринковій економіці, умовно кажучи, є три головні чинники, які впливають на частку зарплати в собівартості продукції.

Перший - пов'язаний з ринковою ціною робочої сили певної кваліфікації.

Підприємець змушений платити зарплату не менше, ніж інші. Все, мабуть, пам'ятають, як в минулому році і в позаминулому році під час будівельного буму попит на будівельників зріс і їхні зарплати дуже підскочили. Це навіть спровокувало масове повернення українських заробітчан з Росії, які працювали там в будівельній галузі. Зрозуміло також, що чим вища кваліфікація найманих працівників, тим більше змушений платити їм підприємець. У якийсь момент ціна товару "робоча сила" так зростає, що підприємці змушені впроваджувати технології та обладнання, яке скорочує ці витрати. Так, один мій знайомий бізнесмен багато років використовував дешеву робочу силу для упаковки виробленої продукції. Потім, коли попит на робочу силу в Києві зріс і, як наслідок, суттєво піднявся рівень мінімальної зарплати, яку він міг платити пакувальникам, - він був змушений придбати обладнання, яке саме пакує продукцію. Замість 10-12 працівників почали працювати лише двоє - які обслуговують пакувальне обладнання.

Отже, маємо другий чинник, який визначає частку зарплати в собівартості продукції - продуктивність праці (співвідношення виробленої продукції та витрачених на це людино-годин). З наведеного прикладу бачимо, що частка зарплати в собівартості продукції навіть скоротилася, але продуктивність праці різко зросла, і рівень зарплати майстрів, які обслуговують це обладнання, теж виріс. Таким чином, чим вищий рівень автоматизації виробництва, чим складнішим є рівень обладнання, тим вища продуктивність праці і більш високі вимоги до кваліфікації працівників і, відповідно, вище рівень їх зарплат.

Третім фактором, який може визначати частку зарплат в собівартості, є захист працівниками своїх прав. Згуртовані в профспілки, вони можуть домагатися збільшення зарплат і поліпшення умов праці. Але в Україні фактично відсутнє реальне «ліве» рух. Партії, які позиціонують себе як «ліві», насправді лише прикриваються «лівою» фразеологією та виступають як «проросійські». До того ж вони відверто корумповані й пов'язані з великим бізнесом, нерідко навіть не українським, а російським, тому не спроможні й не хочуть займатися співпрацею з профспілками і реальним захистом прав робітників. Наші профспілки здебільшого теж корумповані й пов'язані неформальними узами з керівництвом підприємств, тому реальної довіри з боку працівників до них немає.

Тому очевидно, що цей фактор впливу на зростання частки частки в собівартості продукції поки що в Україні практично не задіяний. А економічна криза - не найкращий момент для зростання ролі цього чинника, якщо говорити не про окремі позитивні приклади, а розглядати ситуацію в цілому по країні.

Амортизація Ще одним важливим складником витрат, пов'язаних з виробництвом, є так звана «амортизація».

Будь-які основні фонди (активна частина - обладнання, машини; пасивна - будівлі, споруди) та нематеріальні активи (немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше року для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам), придбані підприємцем для ведення комерційної діяльності, для нього є витратами.

З точки зору підприємця, правильніше було б віднести витрати на їх придбання відразу на собівартість і ціну виробленої продукції. Але в цьому випадку виникає протиріччя в інтересах самого підприємця, до того ж з цим не погодилося б держава. Протиріччя інтересів підприємця пов'язано з тим, що в разі спроби закласти відразу всі витрати на придбання основних фондів і нематеріальних активів в ціну продукції вона була б нереально висока і просто не змогла б продаватися. Таким чином, підприємець змушений переносити витрати, пов'язані з їх придбанням, в ціну продукції протягом певного періоду (відповідно до законодавства - більш ніж 365 днів). Крім того, використання якостей цих ОФ і нематеріальних активів та їх зношуваність теж відбуваються поступово.

Заперечення держави щодо бажання підприємця віднести всі витрати на придбання основних фондів в собівартість виробленої продукції пояснюється тим, що в цьому випадку підприємець показував би збитки і таким чином не платив би податок на прибуток. А в цьому держава жодним чином не зацікавлене.

Норми амортизації У яких же розмірах підприємець може віднести витрати на придбання ОФ та нематеріальні активи на собівартість і зменшення скоригованого прибутку? Врегулювання цього протиріччя інтересів держави і підприємців визначається шляхом встановлення норм амортизації в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Залежно від того, до якої групи відносяться ті чи інші ОФ, норми амортизації коливаються від 2% для групи 1 (будівлі, споруди, вартість капітального поліпшення землі) до 15% для групи 4 (електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони). (Довідково: група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти - 10%; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4 - 6%).

У межах нашого дослідження структури витрат важливо зрозуміти, що, з одного боку, збільшення частки амортизації в собівартості продукції призводило б до автоматичного скорочення інших складових частин, в тому числі і сплачених податків, що не влаштовує державу, і зарплати, що начебто не в інтересах працівників, з іншого - наявні низькі норми амортизації не дають підприємцям можливості для оновлення активної частини ОФ та підвищення ефективності обладнання, що, в свою чергу, не дає можливості скоротити частку рас ходів сировини і матеріалів на одиницю виробленої продукції та підвищити продуктивність праці і таким чином забезпечити зростання рівня заробітної плати.

Податки і обов'язкові внески в соціальні фонди

Популярним є теза про високі ставки податків в Україні, які не дають можливості розвиватися підприємствам. У реальності це правда і неправда в той же час. Так, наприклад, ставка податку на прибуток в Україні не є дуже високою. І механічне її зменшення нічим особливо не допоможе підприємствам. Тому що, по-перше, далеко не всі реально здійснені витрати можна віднести на зменшення оподаткованого прибутку, і тому їх доводиться покривати за рахунок чистого прибутку. По-друге, для підприємств значно вигідніше було б збільшення згадуваних вище норм амортизації, а не зменшення ставки податку на прибуток.

Якщо ж говорити про норми обов'язкових внесків до соціальних фондів, то вони дійсно, мабуть, найвищі в світі. Їх рівень істотно обмежує зростання фонду оплати праці підприємств, і тому їх зменшення вкрай важливо. Але при цьому потрібно розуміти, що ці соціальні внески значною мірою формують доходи Пенсійного фонду. Який навіть при таких надвисоких нормах відрахувань є глибоко дефіцитним. Так, в цьому році його витрати за планом повинні складати 140 млрд. Грн., А за рахунок обов'язкових внесків планується отримати лише 100 млрд. Грн., І різницю змушені покривати за рахунок держбюджету. З огляду на кризу, в який економіка України все глибше втягується, зокрема і в зв'язку з непроведенням пенсійної реформи і занизьким пенсійним віком, марно очікувати зменшення норм відрахувань до соціальних фондів. Хоча й зрозуміло, що діючі норми відрахувань до соціальних фондів істотно збільшує цю частку витрат у собівартості продукції - з відповідним обмеженням можливостей щодо зростання частки заробітної плати.

корупційні платежі

Це найхарактерніший і дуже поширений вид витрат українських підприємств. Підприємці змушені платити державним чиновникам усіх рівнів. За доступ до ресурсів, за право здійснювати той чи інший вид бізнесової діяльності. За все. Доводиться платити суддям навіть за справедливе і законне розгляд справ в суді. Вже не кажучи про корупційні платежі податківцям, прокурорам, іншим представникам правоохоронних органів - нерідко просто так, за добре ставлення.

Залежних від виду ДІЯЛЬНОСТІ Частка ціх витрат может коліватіся від 5-10 до 35-50% всех реальних витрат підприємців. Чим вігіднішій вид ДІЯЛЬНОСТІ, тім более доводитися віддаваті чиновникам. Так, київські будівельники зізнаються - зрозуміло, в неофіційній обстановці, - що їх корупційні платежі київським чиновникам за надані земельні ділянки, за проходження різних дозвільних інстанцій без бюрократичних перепон, сягають 35-40 відсотків усіх їх реальних витрат. Причому за нинішнього мера корупційні платежі зросли в півтора-два рази.

За словами одного з директорів будівельної компанії, в їхньому будинку на Подолі лише одна квартира була придбана в кредит. Решта все скупили чиновники за готівку, притому що ціна кожної з цих квартир сягала не менше ніж 350 - 400 тисяч доларів. Зрозуміло, що формальними покупцями переважно були не вони самі, а їхні діти, батьки, родичі. Але звідки ті гроші - досить очевидно.

Отже, корупційні платежі - це не просто вагома частка реальних витрат підприємців, це те, що істотно обмежує можливості підвищення частки зарплати в собівартості продукції. Корупція призводить до істотного перерозподілу створеного валового продукту в інтересах обмеженої частини суспільства. Недарма саме в країнах з високим рівнем корупції низький рівень зарплат і є прірва між бідністю абсолютної більшості населення і багатством невеличкої купки осіб. І навпаки - країни, де корупція скоріше виняток, ніж правило, рівень доходів населення вище за все.

***

Які ж висновки можна зробити з усього вищевикладеного?

По-перше, ми повинні визнати, що чим далі, тим більше ціни на товари і послуги в Україні будуть врівноважуватися з цінами європейських та інших країн світу. І основні зусилля державного менеджменту мають бути спрямовані не на підтримку низьких цін, а на підвищення частки заробітної плати в створеному ВВП.

По-друге, збільшення рівня зарплати багато в чому залежить від політичної волі української еліти, її бажання подолати корупцію і провести кардинальні зміни всієї податкової, бюджетної, регуляторної політики, яка повинна стимулювати скорочення матеріаломісткості (зокрема енергоємності) виробленої продукції, підвищення рівня продуктивності праці і нарощування в ВВП частки складної і наукоємної продукції.

Борис Кушнірук, економіст

Если ви нашли помилки, відiлiть ее ведмедика та натісніть Ctrl + Enter